Ілюстрація до програми "Витоки й відлуння". Цифровий колаж. На тлі фото зоряної галактики цифрові малюнки: левітують лавандові стіни, стеля й підлога, сіро-білі об’єкти-символи фестивальних стрічок (ванна, перука, мегафон, транс*прапор, диско-куля та інші), рожева медуза вирушає за межі стін у космос.

Витоки й відлуння

Куратор_ки програми: Сяйво, ґео; текст: Сяйво
Програма створена у співпраці з Cinema Queer International Film Festival
Ілюстрація: Вішня Вішня

Фільми з цієї програми були доступні для перегляду 23–26 вересня 2021 року.

Ця програма об’єднує фільми, присвячені витокам і відлунням феміністичних ідей як транс*феміністичних. Ці фільми — свідчення того, що трансгендерність, гендерна ненормативність і неконформність були і є центральними для феміністичної повістки. Увага до проблем, породжених бінарною гендерною системою, особливо важлива тепер, коли так званий транс-ексклюзивний фемінізм набирає популярності як в Україні, так і у світі.

Кінематограф не завжди був чутливим до різних гендерних стратегій і досвідів. Занадто часто кіно, навпаки, ставало «провідником» циснормативних стереотипів, через які потерпає багато людей. Тим часом, бути поза нормативністю — це постійне перевинаходження себе і свого життя, постійна політична практика. Фільми, які ми відібрали в цю програму, — це відлуння альтернативних до нормативності практик, що дають надію на справедливе й вільне майбутнє.

На перший погляд, ці фільми дуже різняться: і жанром (від документалістики до поетичного кіно), і тим, що оповідають про досвіди різних поколінь із різних континентів. Утім, їхні ідеї перегукуються, відлунюють одна в одній, адже вони так чи інакше протистоять як цис-, так і транснормативностям. «Індіанара» (Од Шевальє-Бомель і Марсело Барбоса) показує, як активізм окремих людей, таких як Індіанара Сікейра, може формувати спільноти і стати витоком солідарності між різними політичними рухами. «Завжди Амбер» (Ліа Гієтала та Ханна Реінікайнен) та «Космос — це чимало різних речей» (Август Йоенсало) присвячені стратегіям гендерних переосмислень своїх протагоніст_ок, однак також зачіпають тему транс*активізму — «внутрішнього», особистого, який змінює конвенційні уявлення про транс*досвіди. «Атлантика — море кісток» (Турмалін) та «Індіанара» нагадують: «люди ніколи не мають забувати своїх витоків», і показують, як нормативність укорінена в колоніальності, расизмі й капіталізмі.

Питання небінарності, відмови від медикалізації, гендерної експресії як мистецької практики й одвічне питання про те, що ж таке гендер і як він відчувається (може, порожнеча, як у фільмі «Космос — це чимало різних речей»?), — це лише деякі з питань, відповіді на які шукають (і знаходять!) персонаж_ки фільмів. Чи це пости в Інстаграмі блогер_ки Амбер, чи гучна луна від вигуків під час виступу Індіанари на демонстрації, — «Витоки й відлуння» надають можливість почути своє в різних кіноголосах.

Кадр з фільму "Атлантика — море кісток". Крупний план. Червона кольорова гама. На передньому плані особа тримає бокал, впевнено і спокійно дивиться повз глядачів. Позаду дві розмиті лисі постаті.
Атлантика — море кісток
Режисерка: Турмалін
США, 6 хвилин, 2017 рік, експериментальний
«Атлантика — море кісток» — короткометражний фільм, натхнений однойменним віршем Люсіль Кліфтон, — оспівує життя нью-йоркської перформерки Іджіптт ЛаБейджі протягом 80-х, 90-х і 2000-х років.
Кадр з фільму "Завжди Амбер". Середній план. Чисті білі кахлі, у пінній ванній сидять двоє молодих осіб з пірсингом і кольоровими зачісками, з любов’ю дивляться одні на одних.
Завжди Амбер
Режисерки: Ліа Гієтала, Ханна Реінікайнен
Швеція, 2020, 75 хвилин, документальний
Амбер належить до квір-покоління, яке більше не хоче пристосовуватися до уявлень суспільства про те, якою має бути їхня ідентичність. Підлітки гордо займають весь спектр плинних ідентичностей, переживають перші кохання й перші втрати.
Кадр з фільму "Індіанара". Крупний план. Біла стіна, червоні стяги. На передньому плані жінка з довгим сивим волоссям і в темних окулярах кричить у мікрофон. Угору піднято кулаки.
Індіанара
Звукоопис
Режисер_ки: Од Шевальє-Бомель, Марсело Барбоза
Бразилія, 84 хвилини, 2019, документальний фільм
Революційно налаштована активістка Індіанара зі своєю командою бореться за виживання трансгендерних людей у Бразилії, прагнучи втілити в життя свої ідеали.
Кадр з фільму "Космос — це чимало різних речей". Середній план. Синя кольорова гама. Блакитні медузи виблискують у темно-синій воді.
Космос — це чимало різних речей
Режисер_ка: Август Йоенсало
Фінляндія, 2021, 11 хвилин, експериментальний
Зацікавившись тим, яким би міг бути світ без гендеру, ми вирушаємо в подорож світом медуз і диско-дядьків.
Дискусія:
Транс*голоси, кіно й фемінізм

Кіно доволі довго було несприятливим середовищем для трансгендерних, небінарних і гендерно-неконформних людей. Потураючи моральним панікам ХХ століття, стрічки часто транслювали образливі й небезпечні для транс*персон стереотипи, а трансгендерні люди в кіноіндустрії зазнавали експлуатації й насилля. Сучасна, звісно, західноцентрична, кіноіндустрія занадто часто використовує репрезентації упосліджених спільнот як іміджевий хід і спосіб заробити соціальний капітал, лишаючи непоміченими живі досвіди пригнічених груп. У дискусії, присвяченій програмі «Витоки й відлуння» ми хочемо поговорити разом із режисер_ками і протагоніст_ками фільмів про спільне й відмінне між досвідами трансгендерних, небінарних і гендерно-неконформних людей у різних країнах і роль медіа й мистецьких репрезентацій у суспільних процесах, активізмі й житті цих спільнот.

Дата та час дискусії: 25 вересня, 17:00 (GMT+3)