
Витоки й відлуння
Куратор_ки програми: Сяйво, ґео; текст: Сяйво
Програма створена у співпраці з Cinema Queer International Film Festival
Ілюстрація: Вішня Вішня
Ця програма об’єднує фільми, присвячені витокам і відлунням феміністичних ідей як транс*феміністичних. Ці фільми — свідчення того, що трансгендерність, гендерна ненормативність і неконформність були і є центральними для феміністичної повістки. Увага до проблем, породжених бінарною гендерною системою, особливо важлива тепер, коли так званий транс-ексклюзивний фемінізм набирає популярності як в Україні, так і у світі.
Кінематограф не завжди був чутливим до різних гендерних стратегій і досвідів. Занадто часто кіно, навпаки, ставало «провідником» циснормативних стереотипів, через які потерпає багато людей. Тим часом, бути поза нормативністю — це постійне перевинаходження себе і свого життя, постійна політична практика. Фільми, які ми відібрали в цю програму, — це відлуння альтернативних до нормативності практик, що дають надію на справедливе й вільне майбутнє.
На перший погляд, ці фільми дуже різняться: і жанром (від документалістики до поетичного кіно), і тим, що оповідають про досвіди різних поколінь із різних континентів. Утім, їхні ідеї перегукуються, відлунюють одна в одній, адже вони так чи інакше протистоять як цис-, так і транснормативностям. «Індіанара» (Од Шевальє-Бомель і Марсело Барбоса) показує, як активізм окремих людей, таких як Індіанара Сікейра, може формувати спільноти і стати витоком солідарності між різними політичними рухами. «Завжди Амбер» (Ліа Гієтала та Ханна Реінікайнен) та «Космос — це чимало різних речей» (Август Йоенсало) присвячені стратегіям гендерних переосмислень своїх протагоніст_ок, однак також зачіпають тему транс*активізму — «внутрішнього», особистого, який змінює конвенційні уявлення про транс*досвіди. «Атлантика — море кісток» (Турмалін) та «Індіанара» нагадують: «люди ніколи не мають забувати своїх витоків», і показують, як нормативність укорінена в колоніальності, расизмі й капіталізмі.
Питання небінарності, відмови від медикалізації, гендерної експресії як мистецької практики й одвічне питання про те, що ж таке гендер і як він відчувається (може, порожнеча, як у фільмі «Космос — це чимало різних речей»?), — це лише деякі з питань, відповіді на які шукають (і знаходять!) персонаж_ки фільмів. Чи це пости в Інстаграмі блогер_ки Амбер, чи гучна луна від вигуків під час виступу Індіанари на демонстрації, — «Витоки й відлуння» надають можливість почути своє в різних кіноголосах.




Кіно доволі довго було несприятливим середовищем для трансгендерних, небінарних і гендерно-неконформних людей. Потураючи моральним панікам ХХ століття, стрічки часто транслювали образливі й небезпечні для транс*персон стереотипи, а трансгендерні люди в кіноіндустрії зазнавали експлуатації й насилля. Сучасна, звісно, західноцентрична, кіноіндустрія занадто часто використовує репрезентації упосліджених спільнот як іміджевий хід і спосіб заробити соціальний капітал, лишаючи непоміченими живі досвіди пригнічених груп. У дискусії, присвяченій програмі «Витоки й відлуння» ми хочемо поговорити разом із режисер_ками і протагоніст_ками фільмів про спільне й відмінне між досвідами трансгендерних, небінарних і гендерно-неконформних людей у різних країнах і роль медіа й мистецьких репрезентацій у суспільних процесах, активізмі й житті цих спільнот.