Розмова з Їндржішкою Благовою, історикинею чеського кінематографу і провідною кінокритикинею

Попри те, що сама Хитілова відхрещувалася від звання феміністки, західні фемініст_ки розглядали модерністський тріумф Віри Хитілової «Стокротки» як феміністичний маніфест. То наскільки ж це кіно відповідає означеному статусові? Як воно відображає творчу енергію і стиль режисерки? Як змінюються умови гри, якщо взяти до уваги, що це спільна робота двох жінок і чоловіка? І як воно співвідноситься — з точки зору розкриття жіночої повістки й вічних тем — з її ранніми й пізніми картинами «Стеля» (Strop), «Яблучна гра» (Hra o jablko), «Пастки, пастки, пастоньки» (Pasti, pasti, pasticky)? До вашої уваги — 30-хвилинна розмова й серія запитань і відповідей.

Запрошуємо до розмови з мист_кинями, залученими до створення фільмів, включених до програми «Можливі утопії». Разом із твор_чинями кіно, виконав_ицями й головними геро_їнями чотирьох відеопроєктів дослідимо, як їхня праця робить видимими замовчувані долі історично пригнічуваних і виштовхуваних на марґінеси спільнот і культур. З якими викликами зіткнулися оповідач_ки? Які переваги у створенні кіно дає погляд від першої особи? Що об’єднує цих географічно віддалених мист_кинь і що їх відрізняє? 90-хвилинна розмова й сеанс запитань і відповідей.

Кіно доволі довго було несприятливим середовищем для трансгендерних, небінарних і гендерно-неконформних людей. Потураючи моральним панікам ХХ століття, стрічки часто транслювали образливі й небезпечні для транс*персон стереотипи, а трансгендерні люди в кіноіндустрії зазнавали експлуатації й насилля. Сучасна, звісно, західноцентрична, кіноіндустрія занадто часто використовує репрезентації упосліджених спільнот як іміджевий хід і спосіб заробити соціальний капітал, лишаючи непоміченими живі досвіди пригнічених груп. У дискусії, присвяченій програмі «Витоки й відлуння» ми хочемо поговорити разом із режисер_ками і протагоніст_ками фільмів про спільне й відмінне між досвідами трансгендерних, небінарних і гендерно-неконформних людей у різних країнах і роль медіа й мистецьких репрезентацій у суспільних процесах, активізмі й житті цих спільнот.

Програма «Радикальна Любов» стала результатом пошуків колективом «Фільми» стрічок, у яких політична позиція та мистецьке висловлювання були б добре збалансованими. Особливу увагу ми звертали на кіно чутливе до тих, хто є у фокусі об’єктиву, де режисер_ки осмислювали свої досвіди та/або обирали повільний процес створення фільму, який суперечить уявленнями про комерційну та символічну успішність в індустрії кіно. А концепт радикальної любові допоміг нам об’єднати такі різні фільми в одну програму без приписування режисер_кам та їхнім фільмам конкретної позиційності.