Фільм «postDIY» досліджує обставини нападу на бар DIY і глобальне невігластво, що часто проявляється через гомофобію. Він має на меті виробити візуальну і словесну мову для оповіді про життя після трагічної події, яка сталася 8 травня 2012 року. Якщо напад на бар DIY розглядати як спробу встановити соціальну норму виключення способом викорінення того, що сприймається як трансгресивне, це відео доводить, що попри все життя триває. Фільм піддає сумніву бажання встановити однорідність і тоталітарність у Вірменії після здобуття незалежності й показує красу дисидентських стосунків між двома жінками.

Стрічка «postDIY» має на меті показати бомбардування бару без зайвої наративності й репортажності — натомість інтимно й суб’єктивно. Фільм відчужує глядачів від банального терористичного акту та змушує відчути нудьгу від знайомого (типові радянські панельні будинки) й шок від дивного (інтимність). Ще одна мета фільму — повернути гуманність жіночим тілам, що їх часто паплюжать і перетворюють на товар у споживацькій культурі. Глядачеві пропонується недоречний «надлишок» нерухомості (будинків) і руху (тіл), що виходить за межі конвенційного споживацького погляду.